Monthly Archives: Ноябрь 2014

Створення будь-якого ювелірного виробу починається з металевого зливка, ланцюжок починається з прутика 8-10 мм у діаметрі, який згодом необхідно перетворити на тонкий дріт, для того щоб почати плетіння візерунка.

Техніка вальцювання призначена для надання виробу сплощеної форми, при цьому сам візерунок зберігається.

Вальцювання — це гаряча або холодна обробка металу за допомогою механічних вальців з двома і більше валками, що обертаються, мають гладку або профільовану поверхню.

Continue reading →

В наш час життя досить непередбачуване: банки закриваються, діють обмеження на видачу валюти, курси долара та євро скачуть. У такий час незмінними цінностями залишаються золото, платина, діаманти, антикварні коштовності, предмети мистецтва.

Звичайно, розлучатися з улюбленими прикрасами нелегко, але, якщо вже доводиться, краще заздалегідь поцікавитися, як найкраще це зробити.

Continue reading →

Зараз найвідоміші коштовності мадам Марі Роз Жозефи Богарне, відомої в історії як Жозефіни, коханої дружини Наполеона Бонапарта, зберігаються у Луврі та приватних колекціях європейських монархів.

Розкажемо про найвідоміших із них. Ще зовсім молодий Бонапарт підніс коханій в 1796 обручку, прикрашене двома сапфірами — білим і блакитним, і з тих пір сапфіри супроводжували весь їхній подружній шлях. Жозефіна і Наполеон віддавали перевагу саме їм.

Continue reading →

Філігрань (італ. filigrana, з лат. filum «нитка» + granum «зерно») — найдавніша ювелірна техніка, що використовує ажурний або напаяний на металевий фон візерунок з тонкої золотої, срібної, мідної і т.д. дроту, а також вироби, виконані в такій техніці.

Візерункові елементи філіграні химерні і різноманітні, найчастіше дріт сплітають у нитку, шнурок, ялинку, доріжку або залишають гладкою. У Київській Русі філігрань називали сканню.

Continue reading →

Насправді ця корона була виготовлена ​​ні за Карла Великого, а за «священного римського» (а простіше — Німецького) імператора Конрада II (1024-1039). Не відомо, чи збереглися автентичні регалії самого Карла Великого — відомо, що реліквія з подібною претензією існувала у Франції та використовувалася при коронаціях Французьких королів (до наших днів не збереглася, оскільки була знищена під час Великої Французької революції). Так чи інакше, але при Конраді II постало питання про створення нової корони. Взірцем послужили візантійські імператорські вінці, та й сама стилістика «корони Карла Великого» суто візантійська. У короні є такі типові для Візантії того часу деталі, як завищена передня пластина, увінчана хрестом. Однак, помітна і певна відмінність: це відсутність підвісок по обручі. Втім, спочатку вони могли бути. Continue reading →

Що може породити спілку геніального художника та геніального ювеліра початку 20 століття? Звичайно ж, неповторні зразки витончених за художньою цінністю виробів стилю ар-нуво.

Наприкінці 19 століття Жорж Фуке вирішив створити власну торгову марку ювелірних прикрас, яка відрізнялася б від стилю його батька, теж відомого ювеліра. Приурочити випуск нової марки в новому унікальному стилі Фуке хотів до Всесвітньої торгової виставки в Парижі. Для того. Щоб пройшло успішно він запросив до співробітництва відомого художника, вітражиста — Альфонса Муху.

На виставці в Парижі салон двох художників мав незвичайний успіх — нові рослинні форми, поєднання дорогоцінних матеріалів з неблагородними, особливі жіночні силуети дизайну, буяння фарб та поєднань кольорів.

Continue reading →

У епоху, іменовану Великим переселенням народів, варварські племена проникали до Імперії у територіальному сенсі, а й у культурному. Варвари переймали римську культуру тією мірою, у якій могли прийняти. Але й двір Константинополя та Равенни запозичив певні елементи одягу у варварських найманців. З боку ж німців від Риму/Візантії запозичувалися насамперед прикраси. У результаті взаємопроникнення культур було створено прекрасні зразки «варварського» ювелірного мистецтва, який поступається за вишуканістю римсько-візантійським зразкам.
Continue reading →

Майстри ювелірної справи пізнього середньовіччя — епохи Відродження та маньєризму створювали предмети побуту та прикраси, в яких сама сировина, каміння та метали, відсувалися на задній план, т.к. з їхньої точки зору головним було підкреслити тонкість і складність обробки. Так з’явилися знамениті відрізняльні різьблені геми, посуд з шаленими за тонкістю роботи багатофігурними рельєфними сценами виробу, підвіски з рельєфною емаллю та ін.
Continue reading →

В епоху раннього середньовіччя в ювелірному мистецтві зазвичай використовувалися бронза і мідь, золото і срібло стали використовувати лише десь з 13 століття і тільки придворні майстри, щоправда почали поширюватися інкрустації дорогоцінним камінням. У народі ж використовували дешевші матеріали – срібло, виробне каміння типу малахіту, бірюзи, яшми, сердоліка.

Характерні техніки ювелірів ранньохристиянського середньовіччя – застосування неограненого каміння (кабошонів), холодна емаль, рослинні та зооморфні мотиви в орнаментах.

Continue reading →

Саме слово «ювелірний» походить від нього. «Juwel» або голл. «juweel», що в перекладі означає дорогоцінний камінь, а саме ювелірне мистецтво – це виготовлення художніх виробів та благородних та деяких кольорових металів з використанням дорогоцінного, напівдорогоцінного та виробного каміння та ін. матеріалів типу кістки та дерева за допомогою спеціальних технік обробки зазначених матеріалів. Такими прийомами є кування, огранювання, лиття, карбування, чорніння, полірування, тиснення, скань, емаль, різьблення, вальцювання, інкрустування, філігрань, зерна та ін.
Continue reading →