Після наполеонівських воєн туга за втраченими мріями охопила Європу. У ювелірній галузі формується низка неостилів (неоготика, необароко, неоренесанс, неокласицизм), які оспівували минуле. Захоплення тим чи іншим стилем виникало і проходило так швидко, що часом вони змішувалися між собою.
Період 1830-х років — розквіт в Англії вікторіанського стилю. Йому характерні чуттєвість, романтичність, помпезність. Вбрання щедро прикрашали камінням та всіляким декором. Камеї з зображеннями людей, пам’ятні вироби зі вставками, прикраси з агату стали національним брендом Англії. Поряд із золотом та сріблом створювалися прикраси з алюмінію/сталі.
Декольтовані сукні тієї епохи (з корсетом, широкою спідницею та рукавами) пишно прикрашали камінням. Для денних виходів використовували агати, малахіт, сердолік, онікс, корали. З 1860-х років виникла мода на гранати та бірюзу, ймовірно, під враженням від коштовностей Сходу. Дрібною бірюзою обсипали візерунки, а велике каміння поміщали в зубчасті оправи і оздоблювали ними парадні луки.
На виготовлення бальних прикрас йшли яскраві смарагди, рубіни, сапфіри та, звичайно, діаманти. Особливо цінувалися солітери. З великих каменів виготовляли намисто та сережки, а дрібними виділяли кольорові камені, камеї та мініатюри.
Неабиякого поширення в середині століття набув стиль неоренесанс, основоположником якого вважається паризький ювелір Ф.Меріс. Значним попитом серед прикрас користуються моделі з об’ємними деталями (зі сфінксами на браслетах, фігурками-статуями на шпильках), а також вироби на чоло, подібні до тих, які носили італійки за часів Леонардо да Вінчі.
Неогрецький стиль наприкінці 1860-х рр. приніс із собою тему грецьких та етруських прикрас. Камеї, мозаїки, пальметти — всі ці та інші мотиви античного мистецтва знову почали прикрашати каблучки, намиста, браслети, підвіски-амфори. Візерунками з дрібного зерна оздоблювали браслети та медальйони.
Небувала кількість археологічних розкопок у 18-19 століття (відкриття Помпеї, Трої та Мікен, початок скіфської археології) сприяла розвитку в декоративному мистецтві нового стилю – археологічного Відродження. Ювелірні прикраси не просто повторювали мотиви стародавніх виробів, а й точно копіювали їх. Епоха історизму залишила після себе багато великих імен, таких як Ф. Меріс, Л. Картьє та Ф. Бушерон, К. Фаберже, П. Кастеллані. Останній розкрив секрети найтоншого зерна та філіграні, якими славилися стародавні греки та етруски. Ювелірні вироби Кастеллані з дрібнокованого золота у поєднанні з барвистими мозаїками, різьбленими каменями й емаллю вважаються шедеврами того часу.
Стиль археологічного Відродження підтвердив істину, що повага до минулого формує майбутнє, а всі новатори черпають натхнення у напрацюваннях попередників. Недарма кажуть, що “все нове — це добре забуте старе”.
Джерело https://diamant.ua/
